Анна, накинувши халат, вийшла з душової кімнати і пішла на кухню. Хотілося випити міцної кави, аби почати день енергійно, задати собі ритм. Вона поставила диск бадьорої музики і увімкнула кавомолку. Голографічні шпалери одразу змінили тему і тепер переливалися клубними вогнями. Поки еспрессо-машина цідила напій в кружку, Анна пішла укладати зачіску. Тим паче після душу гарячого і не хотілося.
Коли зачіска була готова, вона повернулась і приступила до кави. В кружці ше залишалась половина, коли до квартири увійшов Ромео. Він байдуже скинув куртку на підлогу і поплівся на звук музики.
- Нарешті, вже дзвонила твоя подружка, питала де ти є.
- Я передзвоню.
Він виглядав засмученим, чи то просто втомленим – одразу було не зрозуміти.
- Все добре? Чи сталось шо?
- Та у тому-то і річ, шо нічого не сталося,- Ромео увімкнув кавоварку,- ненавиджу, коли так буває.
- Ти краще лягай поспи.
Він сів за стіл поряд з Анною.
- Ти збираєшся кудись?
- Вчора відкрилась виставка – бачила в мережі новини – хочу зайти подивитися. А потім підемо повештаємось крамницями з Діаною.
Анна поставила кружку до мийки і протерла біля кавомолки. Ромео підвівся і, відключивши мобільний, мовчки пішов до своєї кімнати - навіть не увімкнув комп’ютер, шо траплялось дуже рідко. Розпитувати його зараз, напевно, не варто. Анна вимкнула музику і пішла збиратися.
Виходячи з яскравими враженнями із палацу мистецтв, Анна поспішила застібнути пальто на усі ґудзики – ставало холодно, добре, шо вона сьогодні вдягла в’язаний светр із високим коміром. У повітрі з’явились перші дрібні сніжинки. Пройшовши десять хвилин до кав’ярні «Ретро», вона відчула як почали замерзати ступні і прискорила ходу.
Увійшовши, Анна попрямувала до столику, за яким сиділа подруга. Та загасила сигарету і провела рукою по короткому висвітленому волоссі.
- Вибач, Діано, шо спізнилася.
- Та це я раніше прийшла. Робити нічого, а на виставку йти не хотілося.
Анна повісила пальто на вішалку біля столика і сіла.
- Не знаю, як тобі таке, а мені дуже сподобалось. Сильні враження, просто море емоцій – і в академічному стилі. Особливо деякі роботи – як у душу місту заглянула.
Діана знизала плечима.
- Ну, як буде з ким, може і зайду.
До столику підійшов офіціант.
- Два латте, будь ласка. Не прибирайте меню.
Він кивнув і пішов до бару.
- Як поживає Ромео?- Діана поправила окуляри.
- Все так же загублений у мережі. Шукає сам не знає шо. А у тебе як?
- Ну,- Даяна удала посмішку,- ми остаточно розлучилися.
Анна спробувала підбадьорити подругу.
- Такі як ти, довго без уваги не залишаться. Та я і казала, шо він тобі не пара.
Офіціант поставив скляні бокали на стіл.
- Знаєш, у мене буде виліт за відрядженням, так я сподіваюсь за тією мішурою швидко все забудеться. Почну спочатку.
- Це добре. Я сама якось останнім часом занервувалась, і ось тільки останніми днями відчуття тривоги зникло. Сама думаю через тижня два кудись поїхати, навіть візьму одразу усю решту відпустки.
- А Ромео на кого залишиш?
Анна посміхнулась.
- Дорослий уже, шо з ним станеться?
З’ївши ше по салату і випивши соку вони вийшли до авта Діани та направилися до бутікового кварталу вибрати їй одяг. Припаркувавшись біля крамниці, де Анна останнього разу придбала собі сукню, почали з неї.
Посмотрела на название и обрадовалась - думаю, наконец-то зимнее стихотворение)потом увидела циферку Классно, мне очень понравилось. Только забывется, что было в предыдущих главах.Надо перечитать
Классно, мне очень понравилось. Только забывется, что было в предыдущих главах.Надо перечитать 
