Різні отруєння бувають. Можна отруїтись відразу: з’їсти, наприклад, щось неякісне. Можна поступово. Коли живеш у отруйному середовищі: квартирі, офісі, місті тощо. А можна отруїтись на все життя без засвоєння шкідливих речовин. Я маю на увазі моральне отруєння. Про такий вид отруєння я думала, переглядаючи рекламу по телеку. Не те, щоб я навмисне сіла подивитись рекламу. Ніхто із нас не робить цього навмисне. Проте, посеред цікавих передач та фільмів кожен отримує певну дозу отрути. Скажете, не все так чорно? Помиляєтесь! Як вам така реклама просто кави? Вранці розлючений тато, відчинивши двері доччиної кімнати, ніс до носу стикається з напіводягненим молодим чоловіком. Почуття тата зрозумілі більшості татусів дорослих дочок. Ситуацію рятує мама: «Ти ж завжди хотів мати сина!». Є! Є крапля отрути у моральності молодих: займатись сексом до шлюбу – нормально, а по сусідству із спальнею батьків – прикольно. А хто із тат цього не розуміє, той – відстій. Старий хлам, що йому місце на звалищі. І це не абихто сказав – мама! Слідом – інша ситуація: двоє молодят заходять у одну кабінку туалету у барі. Біля дверей вистроюється черга, а молоді люди невдовзі виходять звідти з виразом облич, що не залишають навіть найменшого простору для фантазії. Одна холера – що в туалет сходити, що… Ну, хай, умовили! Це справді нетипова реклама, гидка й недвозначно шкідлива. А як вам останній варіант морального отруєння: молоді дівчата радять подружці, як сказати хлопцеві про необхідність одягти презерватив. Усе це проходить під щонайгуманнішим гаслом боротьби зі СНІДом. Бачите, виявляється, як усе просто: «Одягай презика, чувак!» А ми тут у клініках, науково-дослідних інститутах, не на державному, на світовому рівні б’ємося над проблемами хвороб, що передаються статевим шляхом. Б’ємося, і виходу не бачимо. Бо, знаєте, важко шукати чорну кицьку у темній кімнаті. Особливо, якщо її там немає. Вихід – не там! Ліки від СНІДу, так само як і від інших «ліжкових» хвороб – не в галузі хімії чи медицини. Вони, як чорна кицька у фразеологічному звороті, знаходяться у зовсім іншій кімнаті. Ім’я цій кімнаті – моральні засади суспільства. Єдиним засобом подолання таких недугів є вірність, цнота. Та саме з нею йде тиха й непомітна на перший погляд боротьба. Хіба реклама, що пропагує презерватив як засіб боротьби зі СНІДом, не стирає грані між порядними дівчатами та повіями? Хіба мама, що зупиняє розлюченого тата від розправи над молодиком, що звабив доньку, не потурає аморальним нахилам своєї дитини? Чи ми вже розучились називати речі своїми іменами? Те, що у всі віки називалось словом на букву «б», поступово стало називатись «зальот», а потім ще лояльніше – «краще пізнати один одного». І стало необхідною умовою «побудови міцної сім’ї». У когось навіть повертається язик називати це "любов"ю". Капець!
Отрута виливається на наші бідолашні голови давно і звідусіль. У недалекому минулому моральний кодекс «будівників комунізму» передбачав, що сім’я – ячейка суспільства. Адюльтер був предметом катування на партійних зборах, проте на партійні, як тепер кажуть, корпоративи прийнято було приходити з коханками. Чому було? Останнім у когорті високоморальних тепер уже не будівників а відстоювачів комунізму став наш український «комуністичний бос», що змінив перевірену у комуністичній боротьбі дружину на молоду гарненьку коханку, з якою зажив дитинку «на стороні». Правда, як сказав у одному із своїх виступів політичний супротивник головного комуніста: «Червоні сідниці (у автора було крутіше слово, та модератор и сайту мені не дозволили його включити) у павіана – не показник його партійної приналежності». Показник – не показник, а крапку в історії комуністичної моралі останній товариш таки поставив. Усе стало на свої місця, чи то пак, вийшло на світло.
Найточнішим індикатором проблем моралі у суспільстві є статеві хвороби і велика кількість «нічийних» дітей. До нас по дітей бездітні сім’ї приїздять з усього світу. Ми їх навіть запрошуємо. Про засилля статевих хвороб я навіть мови не веду, нехай лікарі говорять, їм є що сказати. Найпоширеніше гасло серед чоловіків: «кожен мужчина має право – наліво». У жінок – інші проблеми, тут гасла вирізняються певною безнадійністю і навіть істеричністю. Підсумувала їх у бесіді «по душам» одна немолода і незаміжня знайома: «Якщо не дам я – дадуть за рогом». Про те, щоб у наш час вийти заміж до ліжка – годі й казати. Засміють! У епоху, коли усі найінтимніші речі розтиражовано з екранів, коли опошлені найтаємничіші статеві таємниці, про цноту говорити стало якось ніяково. Ба, навіть непристойно! Люди, до чого ми дожилися? А показувати нашим дітям, як переспати під боком у тата, виходить – пристойно. Уже й саме слово «пристойність», з огляду на дійсність, тхне нафталіном. Біда!
Біда у тім, що реклама – це не відображення дійсності, – це відтворення бажаного, того, що непогано було б досягти. А дійсність – набагато гірша. Тридцятирічна продавщиця розповідає подрузі про зустріч однокласників: після якоїсь там чарки народ почав по парах зникати із зали. Причому, зникали не зі своїми чоловіками, а хто з ким схотів. За вечір пари по кілька разів переформатувались. І це – не холостяки! Більшість прийшли із своїми законними половинами. І у більшості є діти.
Нещодавно, за завданням редакції, довелося мені працювати помічником менеджера з персоналу. У оголошенні не було вказано, чим будуть займатись молоді люди віком від 16 до 25 років. Так от з дівчатами молодше 20 приходили мами. І діалог доводилось вести з ними. Дізнавшись про те, що потрібні промоутери для роботи на вулиці, мами були явно розчаровані. А моє питання: «На що Ви розраховували, не маючи освіти?» їх страшенно обурювало. «Як на що? Хоча б на посаду секретарки!» Ну, так, розумію, десь у ошатному офісі, у молодого шефа, неодруженого й зговірливого (таки спотворюють наш світогляд телевізійні серіали). Чого я іронізую? Бо більшість із цих дівчаток були катастрофічно неграмотними, не знали, як розшифрувати страшне «шпигунське» слово «користувач ПК» і каву заварити могли хіба розчинну, із банки. На що, спитаю я вас, розраховували ні, не ці молоді і дурні дівчатка, а їхні цілком дорослі і розумні мами? Задля якої роботи привели їх на співбесіду? Ото-то ж бо й воно!
Поодинокі спроби перших осіб держави змінити моральні засади нашого суспільства, показуючись на людях із дружинами й діточками, – гарна річ. Але ситуацію не виправляють. Може, тому що найвища гризня у нашій бідолашній країні – не тільки гризня між політиками, між високопосадовцями. Це гризня між мужчиною та жінкою. Мужчиною, що забув про найвище призначення мужчини – брати на себе відповідальність за всі прийняті і особливо неприйняті рішення, за життя та побут сім’ї, фірми, держави – хто на що вчився. І жінкою, що забула про своє призначення – бути помічницею, і почала дертися до влади усіма правдами, а часом і неправдами, раз-по-раз втрачаючи ще одну часточку своєї жіночності, і гарні сукні та макіяж тут не рятують.
Ні, далі так продовжуватись не може. Давайте починати усе спочатку. Із самого початку. «І створив Бог людину – чоловіка і жінку створив їх,» – розповідає нам Біблійна книга «Буття». Виявляється, старі легенди про дві половинки одного цілого – не романтичне перебільшення. Бог створив подружжя так само, як повітря, воду, траву й дерева. Не окремо мужчину і жінку, ні, – чоловіка й дружину, заклавши у подружжі основи наступного освоєння землі і назвавши обох одним словом – людина. Не передбачено експериментів та випробувань долі. Одна жінка для одного чоловіка. І секс як ще один спосіб досягнення найінтимнішого взаєморозуміння. Це потім було гріхопадіння й прокляття, і далеко по тому секс став необхідний для мужчини, щоб "ствердити" свою мужність, а для жінки – щоб "довести" свою жіночність, наче робота Творця потребує ще якогось ствердження і доведення. А спочатку було подружжя, сім’я як основа майбутнього, правильного суспільства. Шлях не закрито назавжди і безповоротно. Право вибору Творець залишає кожному. Радикальні зміни у моральності нашого суспільства можливі тільки через стовідсоткове усвідомлення цих простих істин. Проте, усвідомлювати це – некомфортно, боляче, адже відтак необхідно визнати, що ми давно й тотально отруєні. Погодьтесь, скільки б партнерів не змінили чоловіки й жінки у своєму житті, назвати спосіб такого життя м’яким біблійним словом «блуд» чи жорстким народним, що починається все на ту ж таки непристойну літеру, – це треба мати сміливість і бути абсолютно відвертим із самим собою. А ще потрібно буде відкинути поширений постулат про те, що на життя дорослих дітей ми, батьки, не маємо ніякого впливу. Давайте будемо чесними самі із собою: не мають впливу тільки декларації, що суперечать дійсності. І то правда: не навчить цноти дочку тато, що «має право – наліво». І не дасть правильних моральних засад дитині сім’я, що перевіряла свою міцність ліжком до шлюбу. Ми, якщо не схвально, то достоту з розумінням ставимося до такого порядку речей, за який колись ганьбили й виганяли з дому. Ми, дорослі, потураємо тотальній розбещеності наших дітей. Брехня, що їм – нашим дорослим дітям – не потрібне наше втручання. До самої смерті батьків діти – скільки б їм не було років – потребують, щоб мама і тато казали їм правду. Добре, якщо мама й тато ще не забули, що таке моральна чистота. Хто прожив у чистоті, той гидуватиме брудом навіть на екрані, у анекдоті, у книзі, і передасть це ставлення дітям, – інакше й батьками годі ставати. А якщо вже стали? Ніколи не пізно подивитись правді у вічі. І щось змінити. Спочатку у своєму житті, а відтак у житті своїх дітей, друзів, сусідів. Життя, що починається на ні в чому не повинну букву «б», треба змінювати. Самому. Щоб повернулися цнота і чистота. У сім’ї, у душі, у стосунки, на екрани.
/29.05.2009/
ID:
238958
Рубрика: Проза
дата надходження: 05.02.2011 11:20:21
© дата внесення змiн: 05.02.2011 11:20:21
автор: alla.megel
Вкажіть причину вашої скарги
|
