|
Віддавши душу,сльози й страх,
Забувши рідних,
Коли розвіяв батьків прах,
Утік до бідних.
Працюючи стиравши руки в кров
Та так болюче,аж до вою,
Не спав ночами знову й знов,
Говорячи самим з собою.
А потім втік,шукали довго,
Зайшли,побили і за грати,
один тепер,нема нікого,
Сиди,терпи не плач ніколи.
Не вздовж віддали знову в рабство,
І знову кров і знову біль,
Тікати боязно і страшно,
Ніхто хлопчину не жалів.
Працюй,мовчи за шматок хліба,
Можливо не дадуть померти,
Та сироті це все набридло,
Він вирішив минуле стерти.
Уб’ють,посадять в буцегарню,
Йому вже байдуже було,
Лише б не в пана помирати,
Тікаючи украв харчі й жупан його.
І знову в біг,крізь дощ та грозу,
Стираючи з лиця сльозу,
біжить не знаючи куди,
і що робити куди йти.
Коли вже ноги заніміли,
Не мали змоги далі йти,
Побачив хату та могили,
там хтось гука,гей ти!!!!!!
Він шкутильгаючи,змарнілий,
Упав під хатою,зомлів,
Відкривши очі він побачив,
Сім'ю і раптом зрозумів,
Ох скільки років він не був щасливим,
Від коли він осиротів,
І гірко сльози покотились,
Нарешті хтось його пригрів.
ID:
238393
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 02.02.2011 12:01:21
© дата внесення змiн: 02.02.2011 12:03:44
автор: Таті
Вкажіть причину вашої скарги
|
Нема слів 
