Чому ми живемо, чому ми вмираєм
І вперто весь час якусь правду шукаєм?
Ми зірвані квіти, нам хочеться пити,
І ладні ми спрагу цю в яді втопити.
Нам хочеться вмерти, щоб правду впіймати,
А потім ожити і світ наздогнати.
Він впертий хлопчина й завжди вередує,
Здається, що часом із нас він кепкує.
То руку простягне, то плюне в обличчя,
То скине з моста нас безлюдною ніччю.
Ми діти безладдя, ми діти розпусти
Ми світ продаємо нахабно, безглуздо.
Набридло нам жити униз головою,
Набридло тонути у ванні з водою.
Ми ладні продатись, щоб тільки забутись,
Ми ладні напитись, аби захлинутись.
Чи є в нас та правда? А хто її знає,
Хіба упіймаєш ти те, що зникає?
Що - тільки примара, загублена в ямі,
В яку, врешті решт, упадемо й ми з вами.
