О радосте, мене прийми
До власної оселі.
Хай житимемо в ній вдвох ми
Щасливі та веселі.
З тобою буду я, а ти
Зі мною будеш жити.
Ми разом будемо іти
Шляхом життя. Тужити
Не буду більше я повік
Жоднісінької миті,
Бо почуття мої навік
Тобою оповиті
Вже будуть, радосте моя,
Мов океан, бездонна.
Неперевершеність твоя
Зразкова, еталонна
Умить здола пекучий сум
Та інші почування,
Які вдаряють, наче струм,
Без крихти співчування.
Його ж ніколи не було,
Нема й не буде в нього,
Бо править ним саме лиш зло
Впродовж життя усього,
Яке у нас, людей, мина
Із часом безупинно,
Як літо, осінь і весна
З зимою. Швидкоплинно
Мина життя й колись мине
Воно у нас навіки,
Тому що в нас воно одне.
Тож хай, неначе ріки,
Течуть лиш світлі почуття
В душі впродовж усього
Земного нашого життя,
Що й нам дано для цього.
Євген Ковальчук, 12. 05. 2021