У не відомий край іду я знову,
У світ безмежний сповнений надій.
Цей світ пізнати хочу я по серця зову,
бо тут у спокої, бо тут я свій.
Мені ніхто дороги не підкаже,
бо скільки нас у кожного вона своя.
Не в змозі я спитати в бога даже,
лише до нього йде душа моя.
Але я відчуваю, правильно крокую,
бо тільки оступився зразу щось не так.
ото тоді сам із собою я воюю,
бо совість підгризає, залишає знак.
Тепер потрохи вже приходить розуміння,
що жити треба у ладу з людьми.
І мати хоч чудь-чудь терпіння,
хоча бувають дуже злі вони.
Усе що нам життя дарує,
то все урок для розвитку душі.
І лиш тоді душа працює,
коли всі вчинки лиш по совісті мої.
Коли любов дарую людям без подяки.
Коли хто просить допомоги треба помогти.
ото тоді Господь мені підкине знаки,
що крок за кроком ближче я до нього,
Господи прости!
Да сохранит тебя Бог от покушений хищных рыб! Аминь.)
Добрый стих)
