Я сьогодні без Вас зустрічаю холодний світанок,
А ще вчора вночі ми були поодинці щасливі.
«Та нічого… Нехай!», - заберіть ці слова наостанок;
«Мені шкода… Пробач!», - не кажіть: я Вам більше не вірю.
Мені зовсім не жаль, що Ви душу мою розтоптали,
Тож в кишені зберіть розпорошений осінню попіл.
Не кидайте тепер попід ноги безцінні корали:
Вони зараз не більш, аніж рій ненажерливих клопів*.
Зупиніться на крок перед брамою власного болю,
Із півсотні доріг вибираю я ту, що не Ваша.
Чути оплески – там!.. А в душі тільки жадне «Доволі!».
«Мені шкода… Пробач!», - не просіть, бо і так не пробачу.
* - напівтвердокрилі (Hemiptera) — ряд комах.
збільшити Я сьогодні без Вас зустрічаю холодний світанок,
А ще вчора вночі ми були поодинці щасливі.
«Та нічого… Нехай!», - заберіть ці слова наостанок;
«Мені шкода… Пробач!», - не кажіть: я Вам більше не вірю.
Halyna відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дякую, Галино, приємно читати Твої вірші, під час прочитання приходить якась просто релаксація, нічого не знаю про хвилі, але мабуть зі сторони видніше
Halyna відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Спасибі, Тарасе, що читаєш мене. Безумно приємно читати твої коментарі
під час прочитання приходить якась просто релаксація, нічого не знаю про хвилі, але мабуть зі сторони видніше 
схоже, Ти і Тарас зараз на дуже близьких хвилях 
