Не шкодую давно ні о чім -
що було, те минуло – ми квити.
Хоч горнятко щербате розбите –
сльози втрат не гірчать уночі.
Не скажу, що байдуже мені -
відчуття, мов родилася знову,
щоб утвердитись в правді і в слові –
ним виболюю болі земні.
Я прочанка - уклінно молюсь
про одне, чим в житті цім багата -
щоб не згасло у грудях багаття,
не прожити його, як молюск.
Думи думаю, хоч не Сократ,
за нащадків майбутніх радію,
ще виношую в грудях надію,-
жити буде їм краще стократ.
Я жалію своїх ворогів,
що не мають спокою в цім світі -
хоч однаково сонце нам світить,
та нещасні – в них душі лихі.
Omega відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Не зазираючи до словника, спробую пояснити власне розуміння слова: прочанка - жінка, що ходить на прощу до святих місць на покуту гріхів і для того, аби просити Господа про його благодать в житті
Шкода, що лихих багато і вони роблять багато лиха добрим людям...
