Не шкодую давно ні о чім -
що було, те минуло – ми квити.
Хоч горнятко щербате розбите –
сльози втрат не гірчать уночі.
Не скажу, що байдуже мені -
відчуття, мов родилася знову,
щоб утвердитись в правді і в слові –
ним виболюю болі земні.
Я прочанка - уклінно молюсь
про одне, чим в житті цім багата -
щоб не згасло у грудях багаття,
не прожити його, як молюск.
Думи думаю, хоч не Сократ,
за нащадків майбутніх радію,
ще виношую в грудях надію,-
жити буде їм краще стократ.
Я жалію своїх ворогів,
що не мають спокою в цім світі -
хоч однаково сонце нам світить,
та нещасні – в них душі лихі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=215348
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 10.10.2010
автор: Omega