Щебечуть сойки...
І не названі іменням
Інші птиці...
Щебечуть дзвінко-дзвінко!
Так і не було...---
В торішніх веснах
Юних і бурхливих,
Стрімких-стрімких!
Щебечуть і малюють
Смішно-мережливо,
Ранішно- сонливо
Тонке і прозоре тло.
Щебечуть ,
Як не при торішніх
І сонних і бессонних
Лагідних зорях.
П*ють роси ( навіть з сосен)
Правдиві й щирі, бо
Співається---співають,
І їм байдуже:
А чи Великдень, чи Пейсах.
Незрубані мости.
Незрубані золотоверхі храми.
Андрієвський узвіз спадає
Як вербова гілка у Подол.
Химери і хрещатськії примари
На сторожі у центрі.
І органом сумним плаче
Сірий траурний костьол.
Титанова виблискує
Жіноча постать,
Чи в небо напрямляє,
А чи сурово стримує когось...
І жду я знову тиху таємничу осінь.
Щоб наново зазолотіло,
Й почуття теж наново збулось.
Ті сойки щось розщебетались,
Чи тісно їм
Серед міських гаїв?
До мене осінь збуджена
Озвалась,
Її стривожив в серці
Цей хрустальний спів.
І над моїм Дніпром
Позеленіли кручі.
Не втомлюється хрест тримати
Князева рука...
Наш вік людський :
Не довгий і болючий.
Але ж Спаситель
Не дожив до сорока.
О,сосни, зрублені,
Мов свічки догорілі,
Пташиний спів,
Мов колокольний дзвін!
Надзеленчать конвалій
Білих , сніжно-білих...
А я прив*яжу нові почуття
До слів.................................
