Ти пам'таєш той осінній, холодний вечір,
Коли вперше зустрілись, познайомилмсь ми.
Я втратила спокій...
"Гризла" себе думками:
Як привернути твою увагу, як сподобатись тобі??!
Душа повнилась невідомими до того почуттями.
Важко було мені тримати ті всі почуття в собі.
Та життя без тебе здавалося несправжнім...
Але я всеодно кохаю тебе всім серцем, безмежно КОХАЮ!
І як тебе забути?
А чи потрібно?
Тай ніхто мені не допоможе тебе забути,
Стерти з пам'яті.
Бо я кохаю тебе, що тут ще сказати!
Та після твоїх слів ... я майже зебула тебе.
Не згадувала, не писала, не дзвонила.
Обманювала себе, що вже не люблю тебе.
Плакала і плакала за неправду.
Та раптом ми зустрілися.
І знов повернулося все назад.
Всі спогади ожили...
Ожили обійми й поцілунки.
Той вечір ми провели окремо, але ніч разом.
Пригадую: зимові вечірні прогулянки, свята і наш танець...
танець з палкими поцілунками.
Я була з тобою найщасливішою.
Та була ще перешкода, через яку ми немогли бути разом.
Минав час в якому ми були неразом.
Важко було жити з думкою, що ти не мій.
Зате той час який ми проводили разом мене втішав.
Пригадую наш відпочинок в Червоному,
Наші зустрічі, вечірні прогулянки ...
Так прийшло й 17 листопада і 3 роки нашої дружби і мого кохання.
А потім твої іменини і день народження, які ми провели разом.
Все боло добре.
Я була щаслива.
Та настав зловісний вечір 9 лютого,
Коли ти повідомив новину, яка мене шокувала.
Після цього я зрозуміла, що втратила тебе назавжди.
Мені було боляче усвідомлювати, що це останній вечір із тобою.
Що більше не зможу пригортатись, обнімати і цілувати тебе.
Але все змінилося 1 березня і ти із мною, ми разом.
Цей день став для мене щасливим.
Я чикала цього дня уже довно.
Тек пройшла весна і настало літо.
Мій день народженням і наші заручини.
Від цього дня в мене почалось нове життя де я буду з тобою.́
