сльоза маленька
текла щокою...
гірч від життя
заповнела по тілі кров....
ці наміри перетвориль
на прокляття!
думки в словах,
що не дають
заснути мені знов!
так серце чавить
щось із середини...
чи це не відчай
прожитої без толку днини?
можливо одержима
я словами,
що розривають на шматки
моє нещасне тіло атомами?
так мило темрява
мій розум покриває....
мої очі зав"язані
й мене майже немає..
я між життям без сенсу
й прірвою огня...
все що у мене є-мої слова........