Відчай
засліплює очі,
Білою плямою затьмарює біле,
Димом
стелить до ніг,
Щоб я впав і встати не зміг,
Підступність несподівано імлою огортає,
Я гублюся, я зникаю, світ помирає.
Сумнів
знебарвлює душу,
Серце стискається і стягує ребра,
Наче
щось на мені
Висне, тисне, топить в багні,
Неначе щось ламається, а я питаю „Чому ?”,
„Чому я ?” і, наче втома - щось невідоме.
Воно…
Спалахуєсерце,
Воно…
Спалахуємозок,
Воно…
Спалахуєвсесвіт…
Воно…