Я не знав, що втрачаю, коли відрізав собі крила,
Я не знав, що так боляче падати вниз із небес,
І теперь між людей... Не такий, однак зовсім безсилий,
А колись був одним із міфічних, біблійних чудес...
Я не знав, що втрачаю, коли відрікався від Раю,
Я не знав, куди йти... але знав що потрібен землі,
З кожним болем її, з кожним видихом - я помираю,
І шукаю себе, у ранковій, холодній імлі...
Я не знав, що життя таке сповнене горя й обману,
І коли сам втікав від своїх же, дитячих бажань,
Сам потрапив в жахливу, спокусливу й дику оману,
Серед гаміру, натовпу, й безліч життєвих страждань...
Я не знав, що втрачаю, коли клявся у вічнім блаженстві,
І не знав, що втрачаючи крила - втрачаю життя,
А тепер лише чую: "Агов, йди сюди навіжений"
Не жалкуючи. Й дихаю без каяття...
Я не знав, що живу, доки там відрікався від болю,
І тепер між людей - я такий же звичайний жебрак,
Хоч в полоні часу, однак знаю - що справді на волі,
І готовий життя, що зосталось, прожити отак...
Я не знав, що втрачаю, коли відрізав собі крила,
І не знав, що хоч проклЯтий - буду літать,
І допоки вона, Доля-матінка ще не згубила,
Більш за все буду жить на землі я бажать...
ID:
163584
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 30.12.2009 07:59:46
© дата внесення змiн: 30.12.2009 07:59:46
автор: Arriadna
Вкажіть причину вашої скарги
|