Я мав би зрозуміть слова,
Котрі мені ти говорила.
Я зрозумів, повір, але не зміг
Зробити те, про що мене просила.
Ти просто знай, кохання не було,
Не міг я говорити про високе,
Про сенс життя і де в нім ти і я,
Про темні хмари й небо яснооке.
І річ не в тім, що не хотів любить,
А в тім, що побоявсь любити,
Бо я вважав, що можна лише мить
Когось жадати і боготворити.
Коли минає мить, згаса вогонь,
Котрий наразі серця два єднає,
І, з острахом торкнувшися долонь,
В наступну мить назавжди відпускає.
Я і не знав, що доля ти моя,
На неї завжди біди всі спихаєм,
Та віднесла мене невпинна течія,
І ми ту мить уже й не пригадаєм
Чому скажи, чому я дурнем був,
Чому скажи, чому розплющив очі,
Чому твій погляд серцем не відчув,
Як же благали очі ті дівочі.
Я зрозумів тоді благальний крик,
Котрим єство твоє, мов дзвін бриніло,
Та може саме через те і втік,
Боявся, щоб у вир не закрутило.
Боявся багатьох ночей без сну,
На гойдалці біля твого будинку,
Боявся обіцянок, що прийду,
Так легко запізнитись на годинку.
Несхвалення близьких боявсь мабуть,
Які завжди були навколо, поруч,
Тож я звернув наліво:”Вдома ждуть”,
А ти тихесенько пішла праворуч.
Так я збрехав, бо вдома не чекали,
Та й зараз дім пустий, німий,
Щоправда його якось обікрали,
Той злодій був єдиний в нім чужий.
Ніколи я не мав ночей безсонних,
Близьких уже нема, я сам один,
Та не забуть довік очей бездонних
І безтурботних молодих хвилин.
Шкода, що час не можна повернути,
Не можна знову пережить життя,
Не можна у юнацький страх пірнути,
Вже зникли, згасли, стерлись почуття.
ID:
159702
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 07.12.2009 09:46:31
© дата внесення змiн: 07.12.2009 09:46:31
автор: В. Жовтень
Вкажіть причину вашої скарги
|
