У суєті суспільство пропадає,
Не маючи часу для співчуття,
В амбіціях закуті почуття,
Для себе в муках відкриває,
Порушивши душевні сприйняття,
Без жалю сором свій програє.
У гордощах людина нахабніє,
Тримаючись за поручень віків,
Відлитий з безлічі життів,
Де молодість до старості зітліє,
В постійних подихах бунтів
Людська свідомість не прозріє.
В реальності минуле байдикує,
Ховаючи у книгах помилки,
Заплутані розмови і плітки
Не кожен сам собі змалює,
І в марності відкриються думки,
Бо працю лінь не загартує.
У темноті розбіжностей немає,
Зівянуть у пасивності світи,
Де в королях людські кати,
Бо в памяті життя триває.
Тож не заходь в глухі кути,
Що людство вічно в них блукає.
