Чомусь лізе в очі те, чого не треба бачити -
залишилось лиш трошки здуріти
і навчитись для когось щось значити,
або просто навчитись правильно жити.
Правильно, це як?
Та так, ніби востаннє. Зникаю…
І за що на мені цей знак?
Не знаю.
Отаке мерехтіння над долею
прийняла я за сяйво святе.
Не сказала нікому, що обвінчана з волею,
Все рівно усе не те, знову не те…
Мої карі очі позеленіли, бачиш?
Втопила їх в солоній воді.
Кохана, ти для мене стільки значиш,
ой, вибач, не тобі…
На дні чашки осад кавовий,
погадаю на кавовій гущі,
комусь знову захотілось бути новим,
та для мене відразу минущим…
А така солодка була брехня,
що ніхто так словами, як я, не намалює.
Ну і хто з нас більше свиня?
Не старайся, бо осінь… Вона не почує.
П.С. Не курю.
Я би могла писати пісеньки, аби тільки хто співав 
