Скривджено б’ються мармури
зграй
у мозку
від попелу чадного диму,
що в’ївся у сік і смокче
рани потворної хмари, химерно ковтає
наспілу герань.
Блякло лунає кантата
на смерті солдата,
що вийшов на брань.
Армагедонові сяйва і блуд на блювотині.
Райдужний змій.
І повії несуться в соти
щасливого пекла, де буде повік
казковий герой,
але принца
не буде.
Продали, розтринькали камерні люди
в бажаннях дрібних і мізерних.
Голгофа
стікає від поту шаленого.
Ноти октав
і бімолі уранці сплилися у танці,
і руки, мов бранці, хапають акорди.
Хапають повітря, де
мотлох і морок.
Лякаються світла.
Пуерториканці сурмлять
і не бачать, що Монтевідео
позначено плачем.
А поруч у Штатах америкососи
у хімії штучній
народжують троси,
немов Поліфеми, почахлі від смраду,
а поруч Росія скажено і чадно
руйнує костьоли і душі померлих.
І мариться їй подолати суперно усіх,
бойголовки стромляє у спокій,
де Грузія,
там, де сумирство на боки
розкинуло щупальці.
Грізно в сметані
смакує об’їдками чумного раю.
Навіщо дивитися
на едельвейси, коли від смердоти
засліплені
фейси?
На каторгу в себе заплішено брешуть...
Навіщо планеті ці воші і вежі?
Зламати себе!
На потужному пірсі
б’є струм ненажер, і у чорному лісі
в деревах прив’язані трупи сміються.
На цвинтарі граються біси.
І ллються,
мов кров, білі вина, померлі в плутоні-
ї
ракети бомбисто проносяться в скроні.
Так буде, так завше
на смертній купелі
шукатиме душі шизоїдний Бері
я.
Купається кров в берегах кастаньєтів,
у струмені вітру літають білети...
на дійство “по поводу” смерті чадної...
Гробів там нема, що ж то буде зі мною?
