Вона залишається спати в холодному ліжку,
Без неба, без серця, без зброї, без права на вибір,
Неначе з-під ніг в неї землю хтось бутсами вибив,
А потім, коли вона встала, підставив підніжку...
Вона залишається спати в руках у безодні,
Що горне її у обійми неначе дитину
І все, що навколо вирує потоком невпинним,
І ділиться на мікрокосмоси, атоми... Сотні
світів, де таких, як вона не існує напевно...
А янголи крила їй шиють на виріст, у тиші...
То, Господи, правда? Вони її тут не залишать?
Бо, Господи, пальці безодні колючі, мов терни...
А янголи стелють в безодню високі аїри,
І стежки малюють, що можна гуляти босоніж...
І посеред тиші і холоду дикого проміж
Безодня народжує доньку, народжує віру...
Blacksymphony, 'rewind'
Я - перебірлива, але мені подобається
