Минув місяць, як Міфа закінчив читати „Біблію”. Коли йому було років п‘ять, мати якось всадила їх з Костею за столом у залі і принесла зі своєї з батьком кімнати невелику, але досить товсту книгу і сказала: „Це Слово Божіє — „Біблія” — наймудріша з усіх книг”.
— Окрім тіла, — акцентуючи кожне слово, продовжувала мати, — яке ми бачимо, — жінка простягнула руки і подивилась на них, — є в людині душа, яку не видно. Але відчутно.
Згадайте, іноді словом, образивши, або вчинком, можна людині зробити більш боляче, ніж штовхнувши. І щоб навчитися не кривдити душі інших людей і свою тримати в чистоті, тобто без злоби, ненависті, заздрощів, і була написана великими мудрими людьми ця книга про Бога і Сина Божого.
Бог — це така невидима істота, яка бачить все, що ми робимо, чує всі наші думки. Тому, якщо людина творить добро, то на душі має спокій і благополуччя в житті, а якщо погане — то збентеженість та несурядиці.
Як правило, важко встояти перед образою, — мати подивилася на Костю, — і не відповісти тим же. Звичайно, на образи відповідати треба, але саме міркування, звернення в душі до Бога дає вірне рішення. Бог допомагає людині чинити добро.
Мати розповіла, що до Бога звертаються, і звертаються через молитви, та загортала тоненькі сторінки книги, списані дрібнесенькими літерами в два ряди. Прочитала молитву „Отче Наш” і пояснила її. Потім поклала закладку в те місце і поставила „Біблію” на полицю шафи у великій кімнаті до інших книг.
Тоді Міфа ще не вмів читати, і вже пізніше зрозумів, що мати розповідала про Бога і „Біблію” для брата, який на той час майже щодня приносив зауваження з поведінки зі школи. Та материна розповідь зачарувала малого Міфу, як не так давно зачаровували казки. Але нове почуте було цікавіше: це не просто уявити, як такий хлопець, як Міфа, чинить героїчно, а щось таке, що повсякденно невидимо існує поруч і невпинно впливає на життя. Малий тоді довго ходив і намагався за видимим побачити невидиме, за шумом почути голос невидимого. І почув. Почув для себе тоді щось надзвичайне — свої думки. І це було відкриття. Він побачив світ по-новому. Було дуже цікаво і з кожним разом все більш захоплююче водночас робити так, як кажуть дорослі, правильно, і так, як сам бажаєш і вважаєш за потрібним. Малий пізнавав життя натхненно і розсудливо.
Коли Міфа пішов до школи, то почав частенько діставати „Біблію” з полиці, нишком. Навмання відкривав будь-яку сторінку й також навмання вибирав „цифрований” абзац і читав. Але через те, що написаного було дуже багато й такими маленькими літерами, до того ж мало що зрозуміле, хлопець повертав книгу на місце.
Після загибелі батьків яскраве захоплення життям для Міфи перетворилося на темряву. Він примушував себе робити все. Тоді десь через рік і почав читати „Біблію” з першої сторінки: в темряві з‘явився рух, світло; він почав розуміти — бачити і чути — невидиме. Пару разів залишав читати, та ось місяць потому закінчив.
Кілька походів до церкви та повсякденне спілкування з людьми навело Міфу на думку, що Бог — це створений часом збираючий образ невидимого існуючого для людини, щоб їй доступніше було уявити Бога і зрозуміти вчення Божіє.
„Поки є людство, яке уявляє собі Бога, — міркував Міфа, — доти таким Бог і існує. Але ж було щось до людства. І щось же буде і після нього.
Звичайно, в житті — від народження до смерті — людині потрібен захист і віра. Та ж якщо Бог — це тільки уява на час існування людства, то чи це є витоком, чи це є істиною, вічним?”
Костя теж намагався читати „Біблію”, але зірвався: „Досить! О це так надумано! Й до того ж нудно”.
***
„Чому він мене не чує? Не бачить те, що роблю я, до чого прямую?
Чому закриває очі на те, що було: творить майбутнє без минулого? Нехтує батьківськими звичаями, ніби то — інше життя...”
Чорна по дощова земляна каша сором‘язливо приховувала злочин, вчинений людською рукою: Костя, поки брат був у школі, перекопав латку, засіяну пшеницею, під картоплю.
„Не хочу таке життя.
Купувати продукти за однією ціною, а потім, в їхньому з Максом магазині, перепродувати за набагато вищу. Гидко. Не хочу.
Хочу вчитися. Хочу спілкуватися з розумними цікавими людьми. Хочу пізнати закономірності життя, його таємниці, істини існування”.
І Міфа вже малював у думках, як отримає атестат і піде рідною землею шукати відповіді на питання, шукати свій щасливий куточок, свою долю.
ID:
12702
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 23.03.2006 10:35:52
© дата внесення змiн: 23.03.2006 10:35:52
автор: Petri
Вкажіть причину вашої скарги
|
