Сумні рядки, що живуть лише у думках,
Що десь тихо заснули навіки.
Ті думки поселились в очах,
І виходять назовні, як ріки.
Страшні ті думки, що мовчать.
І ніхто їх не здатен почути...
Непочуті слова тихо сплять,
Спочивають, як втомлені руки.
Нащо ж сховку шукали на дні,
Чом ви криком раніш не кричали?
Добрі й милі, жахливі й сумні...
Чом раніше ви вперто мовчали?
І страшні ті моменти життя,
Коли серце щось хоче сказати,
Плаче й б'ється, неначе дитя,
А слова можуть тільки мовчати...
