Я бите скло стискав в долоні
І його блиском милувався
Воно тримало світ в полоні
І я у світ той задивлявся
У нім народжувались зорі
Й в сузірь намист переплітаючись
Тонули в небі мов у морі
У дивнім танці колихаючись
У ньому плавали планети
Й в безкраїх просторах зникали
Життя розносили комети
Галактики до тла згорали
У океанах тих бездонних
Зібравшись в острови надії
В прекрасних звуках неповторних
Людські народжувались мрії
І я здивовано запитував:
„Хто дивне скло це видував?”
А голос у мені нашіптував:
„Той майстер світ в собі кохав”
Я цілував те бите скло
Я не боявся гостроти
І я любив усім на зло
Той світ розбитої краси