У повітрі ніжна осінь сумувала
Плачучи літала по-між люди
Блискучо-теплі сльози розливала
Що опадали смутком й болем всюди
Та осінь на плече моє сідала
І міцно обнімаючи за шию
З любов’ю мене в церце цілувала
Чекаючи що душу їй відкрию
Я сльози тої осені збирав в долоні
Які дощем на голову спадали
Й долоні притуляв до скроні
І сльози ті мене коханням напували
Я на губах сльози ті відчуваю
Вони на присмак теплі й солоні
І я диханням схвильовано зігріваю
Ті краплі блискучі до болю знайомі
Я осені відкриваю трепетну душу
А вона посміхнувшись, просто зникає
І я зупиняти церця подихи мушу
Бо так як я її ще ніхто не кохає
