Ти мирно спиш, підклавши руку під голову, і спокійно дихаєш. Кутики твоїх губ розтягнуті у легкій посмішці: тобі сниться щось приємне. На твоє обличчя падають перші промені сонячного світла, і від того воно здається ще гарнішим. Я гладжу тебе по щічці і відчуваю приємну шовковистість твоєї ідеально гладенької трохи смаглявої шкіри. Твоє темно-чорне єдвабне волосся виблискує на сонці, мов воронове крило чи відображення нічного неба в дзеркальній поверхні озера. Я обережно, щоб не розбудити, проводжу рукою по твоєму волоссю. А ти все спиш...
Я притискаюся ближче до тебе й відчуваю приємне тепло твого тіла. Вставати ще надто рано, тому можна трохи так полежати. Я обережно підкладаю одну руку тобі під голову, а іншою обнімаю тебе. Ти знов посміхаєшся уві сні і смішно зітхаєш. Я теж посміхаюся тобі у відповідь й цілую тебе в плече. Коли ти спиш, ти схожий на янгола...
Годинник показує пів на сьому. Час вставати. Я обережно піднімаюсь, щоб не зачепити тебе й не розбудити. Тобі прокидатися ще рано. Я ще раз цілую тебе, накидаю халат і вирушаю на кухню...
* * *
Я заварюю нам каву, і її чарівний запашний аромат розноситься по всій квартирі. Я ставлю на тацю наші дві чашки з гарячим напоєм і повертаюся до спальні.
Ти ще спиш. Сонячні зайчики стрибають по твоєму обличчю, і ти смішно морщиш носика уві сні.
Любий, час вставати, – кажу я і ніжно цілую тебе в щічку.
Ти потягуєшся в ліжку і розплющуєш очі.
Уже час? – перепитуєш ти, знехотя підводишся і сідаєш на ліжку.
Так, уже час, – повторюю я.
Я простягаю тобі чашку. Ти підносиш її до обличчя й вдихаєш аромат кави з вершками. Ти повільно п’єш її, ковток за ковтком... Я теж смакую цей солодкий міцний напій і милуюся тобою. Ти так гарно тримаєш чашку... Твої сильні руки з такими ніжними пальцями обхоплюють її міцно-міцно. Мені хочеться, щоб ти мене обняв, і я сідаю ближче до тебе. Ти обнімаєш мене однією рукою, ніжно погладжуючи моє плече, а я кладу голову на твоє. У твоїх обіймах так затишно і так добре, що я щиро бажаю, щоб ранок не скінчався і ми сиділи так цілу вічність...
Мені треба йти, – тихо кажеш ти і ставиш чашку на столик біля ліжка. – Спізнюся на роботу.
Я тільки розуміюче хитаю головою. Ти піднімаєшся з ліжка й одягаєшся. Я мовчки за тобою спостерігаю. Який же ти гарний! Твої лагідні пальці швидко застібають гудзики на сорочці, і ти береш краватку.
Давай я зав’яжу, – пропоную я і підводжуся з ліжка.
Я акуратно зав’язую тобі краватку. Ти посміхаючись дякуєш і цілуєш мене.
Ну все, я пішов, – на останок кажеш ти.
Ти ж недовго...
Намагатимуся, – ти посміхаєшся і знов цілуєш мене. – До вечора!
Я проводжаю тебе до дверей. Ти одягаєш пальто, береш свій дипломат і йдеш. Я зачиняю двері й мчу до вікна, щоб провести тебе ще й поглядом. Ти виходиш з будинку й дивишся нагору. Я посміхаюсь і посилаю тобі повітряний поцілунок. Ти сідаєш у машину й їдеш. Я стою біля вікна, доки твій чорний Ford не зникає з поля зору. Що ж, до вечора, любий...
* * *
Я з нетерпінням поглядаю на годинник. Уже вечір. Скоро ти маєш повернутися. Коли ж уже?
Я сиджу в суцільній темряві й чекаю. Я чую, як, нарешті, повертається ключ у замковій щілині, ти заходиш у квартиру й тихо зачиняєш двері. Ти вмикаєш світло в коридорі, і я виходжу тобі назустріч.
Ти знімаєш пальто, вішаєш його на вішалку й роззуваєшся. Я підходжу до тебе й обнімаю.
Втомився? – питаю я, ховаючи обличчя в твоє плече.
Є трохи, – своїм ніжним і таким рідним голосом говориш ти.
Я міцніше тебе обнімаю. Ти гладиш моє волосся і посміхаєшся: я не бачу, але відчуваю.
Ходімо, бо вечеря охолоне, – кажу я, нарешті відпускаючи тебе зі своїх обіймів.
Я допомагаю зняти тобі піджак і ми йдемо вечеряти. Поки ти їси, я готую нам каву. Знов приємний аромат розноситься по всій квартирі, і ми вдвох насолоджуємося ним.
Повечерявши, ти йдеш до спальні. Я слідую за тобою. Ти сідаєш на ліжко й втомлено зітхаєш.
Знов багато роботи? – цікавлюсь я.
Як завжди, – ти зітхаєш і пригортаєш мене до себе. – Як завжди...
Ми сидимо так деякий час, обнявшись і заплющивши очі. Добре...
Я ще трохи попрацюю, – кажеш ти, – а ти поки лягай спати, не чекай мене...
Я хитаю головою і лягаю, хоча спати зовсім не збираюсь. Ти будеш знову до ночі працювати над своєю дисертацією, а я дивитимусь на тебе. Потім піду на кухню, заварю нашу улюблену каву й, поки ти її питимеш, зроблю тобі масаж.
Ти ще трохи попрацюєш, тоді я нечутними кроками, як кіт, підкрадуся до тебе ззаду. Я зніму з тебе сорочку і міцно-міцно обніму, цілуючи в плече.
Ходімо спати, – скажу я. – Годі вже сидіти зі своїми папірцями...
Ти складеш свої документи в свій дипломат і ляжеш у ліжко. Я вимкну світло, присунуся ближче до тебе й обніму, як завжди. Ми будемо мовчки лежати, поки не заснемо... Не буде потреби щось казати. Слова зайві. Ми й так сказали один одному все, що треба. Ми й так все знаємо... Не треба слів. Краще мовчати. Відчувати твоє дихання, відчувати твоє тепло...
А вранці я знову прокинуся першою, знову милуватимуся тобою, знову піду на кухню варити нашу каву... А поки що спи... Ти завжди засинаєш раніше за мене...
8 лютого 2008 р., 22:48
ID:
103477
Рубрика: Проза
дата надходження: 18.11.2008 13:44:49
© дата внесення змiн: 18.11.2008 13:44:49
автор: L@Na_Si4Ko
Вкажіть причину вашої скарги
|
