(Верлібр)
Незатишно так стало у парках,
вже дихає зимою Україна
І холодом проймає до кісток...
І неприкритий сум вже огорнув...
Але цьому виною не зима,
не студінь і мороз, і не оці
оголені дерева у парках...
Це все війна, страшна, жорстока відьма
ненаситна...
Ми розучилися радіти дню новому,
як це було раніше...
Це було???
У нас був привід з друзями зустрітись –
на філіжанку кави запросити,
біля вікна за столиком в кав'ярні
і душі один одному там гріти
не тільки чаєм, кавою, а й словом
Уміли слухати і чути...
А тепер?...
Всі сенсорні системи притупились,
так ніби гумкою хтось стер їх без жалю...
Незатишно так стало у парках,
вже дихає зимою Україна
І холодом проймає до кісток...
Зате вчимося Господу молитись
