Кара Божа чи бісі́вський дар –
У минулім бачити майбутнє:
Грати рок на ренесансній лютні,
О́дами возно́сить дів розпутних,
Дмухати під казанами в жар?
Не знайти ніколи сенс життя,
Якщо маєш хоч єдину звичку.
А воно прекрасне, бо не вічне,
І ніхто іще із потойбіччя
Не прислав нам правил каяття.
Лиш в утробі видно всенький світ –
Від його початку і до краю.
Та нічого геть не пам’ятаєм:
По вустах нас янголи вдаря́ють,
Щоб не сміли Бога прогнівить.
Знічені неві́глаством своїм,
Бо немає щирості між нами,
З вірою у філософський камінь
Труд людський ми топчемо ногами,
Збуджуючи грішне у святім.
Жовтень 2024 року