Ракета на Харьків, ракета на Суми,
Одесу, Дніпро, на Старкон і на Київ,
Сполохані в жменьку сховалися думи,
Тривога так страшно і голосно виє...
І ти нерозчісана, боса і сонна
Хапаєш дитину із теплого ліжка,
Й сідаєш в куточку із болем у скронях,
Де є дві стіни і улюблена книжка.
Й читаєш їй віршика, наче молитву,
А серце в самої, мов риба на суші,
Шукає губами чи кров, чи повітря,
Й хвостом вибиває, врятуй наші душі
А гуркіт накатує ближче і ближче,
Ось спалах і вибух розколює небо,
Не бійся маленька це мигавка блище,
І голос спокійний, то грім, то так треба..
Дитина так вірить тобі і не знає,
Що чиркнула згуба своєю косою
Над нашим життям... Небезпека минає,
Дитя майже спить, а ти із сльозою...
У ліжко з малою вертаєшся млячна
І довго не спиш, як би це подолати...
А потім читаєш новини і плачеш,
Й клянеш і клянеш ту орду біснувату...