***
Чи я тебе сей раз переведу
через огні по кладці нестуленій,
де так природно трафити біду
і жару зачерпнути повні жмені?
Де так погріІзно бухкає довкіл
і так шалено го́йдає стовпами,
що все стає, немов єдий біль
з обдертими, кривавими краями.
Та я тебе тримаю обіру́ч
так міцно-міцно, як, хіба що, мати,
допоки з озвірілих гострих круч,
на світ летять гіркі черго́ві трати.
Тож ти тримайся, і усе ще вір,
попри оцю, незрушну тілу, муку,
принаймні зараз, і до крайніх пір,
допоки я веду тебе за руку...
18.09.24 р
