Тихо впали додолу надії
І розбилися ніби кришталь.
А за вітром підхоплені мрії,
Полетіли лишивши печаль.
Скільки днів,що даремно минули
І ночей, що без сну пронеслись.
Про реальність насправді забули,
Мов метелики знов обпеклись.
Кажуть жити потрібно сьогодні,
Бо майбутнє незмінить ніхто.
Всі прокинуться вранці голодні
І світитиме сонце в вікно.
Але сумно нам жити без мрії,
Бо надія-вітрило моє.
Нехай листя осіннє жовтіє
І зозуля все більше кує.
Ви продовжуйте мріяти люди
І старайтесь бажати добра.
А з надії, що жевріти буде,
Знов відродиться щастя пора.
Необмежені наші бажання,
Але віра про здійснення є.
Дай нам Боже для всіх процвітання,
Через мрію і сонце встає.
2.09.24р. Олександр Степан.
