В степах де гармати сталеві кують, а сила життя непоборна
Де синьо-жовта майоріє хоругва, що ніччю криваво-чорна
Там біси з безодні ховаються вдень за вугільну тінь териконів
І зло споконвічне зійшлось у двобій із лицарем в піксельній формі
Він ніс на собі свого брата бійця неначе священну ношу
А смерть вже точила свого олівця, крилами чорного коршуна
Вмить снайперська куля крізь тіло пройшла, і бронік зробила багряним
Так він свого побратима спасав що навіть себе не оглянув
Та доля його ще пряла волокно - старалася як уміла
І кров'ю вже просочилось сукно та віра примусила тіло
Іти крізь вогонь і диму клуби і може навіть по мінах
Й щезали в степах віковічні дуби косили їх вражі обстріли
Він тяг на собі свого брата бійця, виносив з кривавого бою
І все що він зміг йому обіцять - тримайся я буду з тобою...
А кров заливала нещадно вуста, і вже в очах потемніло
Та він шепотів, спотикався, вставав й продовжував праве діло
В таблетці лишились одні лиш бинти...і більше нічого не має...
Вони на нулі...все ще на нулі...де навіть земля палає
І ось він затягує вже турнікет до скрипу зубів до стону...
А смерть лаштує кривавий бенкет і вже запросила до столу
А голос у скронях його пульсував - витягував душу з полону
І з вірою в серці він крокував і знав що вернеться додому
Він згадував вишні як квітнуть в саду, і мирне пташине світання
Згадав всіх своїх побратимів бійців за всі ці роки останні
І різало слух відголосся гармат, і падало небо до долу
Та він не випустив з рук автомат бо землю рідну боронив
Він бачив навкруг благодатні поля роздерті мов рванії рани
І знав що вернутися треба назад - бо треба розбити кайдани
А смерть зазирнула у очі бійцю - що страх перевтілив на віру
Й вона підставила своє плече, й підтримала словом і ділом
І вмить неначе перенеслись до рідних своїх побратимів
А бій вже стихав і ворог втікав з полів агонуючих тілом
Вже довго курив в бліндажі командир, не спав дві доби до ранку
Запеклі бої на передовій - кривавими роблять світанки
Дві тіні так тихо спустилися вниз по сходах солдатського дому
Один із них ніс свого брата бійця, а смерть несла його зброю
І ось захитався зморений світ, аптечками й чимось із йодом
А ще перед тим як він відключивсь відчув мирне небо й свободу
Вже згодом дізнався що з бою живими вернулися тільки двоє
А медики так боролись за них що смерть пощадила обоїх
І вона посиділа у каганця, і потім вийшла на зовні
Вона обернулась бліда з лиця й промовила - не сьогодні
Подумавши трохи здійняла косу і розчинилась в безодні
Так зло споконвічне зійшлось у двобої із лицарем в піксельній формі
