Смуток спільно з гуркотінням,
Грім ворожий марноті,
Пень ясний світобудови
У самотній простоті!
Там, де між скелястих шабель
В калиновому гаю,
Вздовж околиць нетерпіння
Козака з себе вдаю!
Мчить планида молодеча
У безвихідь самоти.
Мати їй то гнів ,то радість.
Чи то шпилька прямоти.
Де загубить їх нещастя?
Де напне на гострий цвях
Розум на думки багатий
На березових бруньках,
В сотнях, в тисячах вигнанців,
Доброчинних й наче глум,
Під макітрою густою,
Де зелений блудить шум?..
