Скоріш би… (вільний переклад твору Олексія Мелешева
Скоріш весна б... А що бажати маю?
Усе такі ж, хіба що довші, дні.
Озноб мине. А морок - може й ні.
Іще одна весна. Чи суть у ній?
Чи у собі весни шукати марно?
Чекати ще недовго. Непомітно
Злітає долу календарний лист.
Та віриться, що був у тому смисл,
Чого бажалось гАряче колись.
А що весна - всього лиш двері в літо.
Чи правда те, що завтра, то вже скоро?
Чи скаже завтра хтось мені - щасти?
Чи сплине час рікою самоти
До ранку, до обіду, до шести,
Останню підмиваючи опору,
Що зводилася міцно і ретельно
З невимовлених слів і куцих фраз.
Вже ясно стало, що себе не спас.
Не втішить те, що, мов, не перший раз
Свідомість непроглядна глине темінь.
То що ж весна? По новій, тільки слово?
І вся надія лиш у нім однім?
Але ж повірить просто слову? Ні,
Тепло облудне і холодні дні.
Що, втім, не дивно і невипадково.
