Спинись, благаю! Помовчи!
Бо я не слухаю Тебе.
Мене пристрасне бажання
У чудесний вир несе.
Майже тону в тому вирі,
Майже в ньому з головою.
Я не чую, що Ти кажеш –
Я милуюся Тобою.
Насолоджуюсь і мучусь,
Мучусь в дикому бажанні.
Ледь тримає сила волі
У солодкому стражданні.
Знаю, можу не спинитись,
Тож боюсь поцілувати.
Може здатись сила волі,
Як насмілюсь обійняти.
І покине глузд здоровий
З бажанням сам на сам мене.
Боюсь, втече з-під ніг земля
Й мене просто понесе.
А так хочеться, повір,
Сказати Розуму «Мовчи!»
І зізнатись поцілунком
Як потрібен мені Ти.
Всі забути перешкоди,
І взагалі, забути все!
Ніжно-ніжно цілувати
Аж поки сонце не зійде.
Пригорнутись до грудей,
Відчути пульс Твої долонь.
Та в реальність повертаюсь,
І кажу Тілу «Охолонь!»
Важко мучитись в бажанні.
Благаю, Серце, замовчи!
О Розуме, не покидай!
О Тіло моє, не проси!
А так хочеться забутись
В бурі пристрасті з Тобою.
Страшно, що залізна воля
Може вкритися іржою.
Холодний Розум підігрітий
Кричить мені все голосніше.
Чому все склалося отак?
Ну де ж Ти був, скажи, раніше?
