У зоні сірій на Донбасі… ( Із розповіді бійця 3 ї штурмової бригади Азов )
У зоні сірій на Донбасі,
Щоб “поганять” там підарасів,
Та й дроном полякати їх,
Хто близько підійшов, не всіх...
Та раптом трапилось, чи “гради”,
Летіли звідусіль снаряди.
Отож, сховався з побратимом,
Тоді з ним вижили ми дивом.
В якійсь норі чи то щілині,
Кацап лежав і морда в глині.
Роззявив рота, наче яму,
Він вбитий був і так не втямив.
Що все скінчилось, все минулось,
Що все позаду, все відбулось.
Не буде ні грошей ні “Лади”,
Бо смерть прийшла, бо всі ви гади.
Я розмовляв із ним як міг,
І слів недобрих не беріг…
Бо тут і не в розмові, діло,
Земля від вибухів тремтіла.
“Навіщо ти прийшов смердіти?,
У тебе теж мабуть є діти? .
А ти для путлєра в в угоду,
Робив у нас йому “погоду”.
То ж тут тобі і вікувати,
Й не будеш ти спокою мати,
В чужій землі, й на тому світі,
І не оплаче твоя мати…
Ти вже гниєш, а твоя мати,
Тебе не може обійняти.
Для чого ти смердиш отут,
Чому тебе не заберуть?
Вони ж кричать, що не кидають,
Хоча не дуже і “ридають”.
Тут раптом обстріл закінчився,
То я з смердючим тим простився.
Нехай з ним звірі чи собаки,
А може хробакам до смаку…
Для них велике буде свято,
Коли здиха рашистський тато..
А я тим трупом просмердівся,
Що довго від такого мився.
Із розповіді бійця штурмової бригади.
Записав Дід Валерій.
Січень 2024 року.
Війна - страшна річ. Бракує слів, щоб описати той жах, через який проходять бійці і ті цивільні там, на лінії вогню. Ненавиджу війни, безсилля перед ними і відчай.