Мов із нічого, наче з мрій багатогранних,
З’явилась мить, коли нічого вже не ждеш.
Уразив струм твоїх очей, безмежно гарних,
Став шлях помітним у загублений Едем.
Ще й тепла злива з дивовижних зір накрила,
І кожен дотик – щем, породжений вогнем.
Я відчуваю біль, та він – незламна сила,
Що зве вперед, ятрить, штовхає і жене.
До таїн снів, до подиху нічних сузір’їв,
Шалено вабить душу, розкриває сенс.
Радіють, наче діти, навіть, будні сірі,
Я теж у захваті від надзвичайних сцен!
20:25, 27.09.2017 рік.
Зображення: http://lediplus.ru
