Здається, море мене дуже чекало, воно відчувало, що я сьогодні приїду, і вийшло мені назустріч.
Це так приємно, коли тебе дуже ждуть і виходять зустріти. Пам'ятаєш, як я виходила на дорогу видивлятися тебе. Бачила, як ти ідеш вдалині, швидко чеберяючи кривуватими ногами, і несеш в руках квіти для мене.
Я здивована. Ще такого припливу тут, на Північному морі, не бачила. Вау! Не треба йти по піску сотню метрів - воно тут, близько, осьосьо!
Близько...Колись ми були так близько, так міцно притискалися, обнявшись і цілуючись. Нам хотілося стати одним цілим.
Я поклала речі на пісок недалеко від води і пішла збирати подарунки
моря - весь берег був усіяний різнокольоровими смугастими черепешками, ні одна не схожа на іншу. А серед них - дивовижні, химерно вигнуті, наче затверділі пелюстки і бутони небачених квітів.
Ти часто дарував мені квіти - найкращі, які були у ларку. Тепер вони - лиш на фото, втім, як і все, що між нами було. І ще у пам'ті
- Мевро! Мевро! - почула я і обернулася. Якийсь чоловік махав мені рукою щоб я верталася, бо ось-ось море підтпить мої речі. Виявлється, приплив ще не закінчився. Чоловік взяв мої речі і трохи відсунув їх від берега.
Море, іди до мене, обійми мене, зацілуй, заколиш на хвилях м'яких мій біль, мій смуток, тугу мою. Люби мене, бо немає нічого потрібнішого і ціннішого за любов.
Любов... Загадка... Для кожного - це щось своє. Здається, кожний з нас розумів любов по-різному. Мені здається, що ти любив мною себе. Я була вся для тебе. Мені хотілося дати тобі все, чого ти потребував і що я була у змозі дати. Тепер потреба в мені маленька, і любов стала не важлива.
Дійшовши до своєї межі, море зразу стало відступати. Спочатку повільно, а потім швидше, лишаючи після себе все ширшу смугу мокрого піску. Я йшла за морем, лягала в нього, гойдалася на хвилях, ловила їхні бризки, відчуваючи на губах солоний смак. Мені хотілося розчинитися в ньому, злитися з ним назавжди.
Твоє тіло завжди було мені смачне. Найчастіше мені було солодко. Але солоний смак теж був присутній. І мені теж було смачно. Я приймала тебе всього.
Море тікало далі, але я вже не могла іти за ним. Мені потрібно було вертатися туди, звідки я приїхала, в мій тимчасовий чужий дім.
У мене був свій дім. І в тебе - свій. Ти так його боявся втратити, хоч я готова була свій розділити з тобою. Але ти так не хотів. "То не моє". Тепер у тебе ні дому свого нема, ні мене. Як і в мене - ні дому, ні тебе.
Лиш - море.
ID:
993994
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 16.09.2023 12:16:13
© дата внесення змiн: 16.09.2023 12:29:10
автор: Мирослава Жар
Вкажіть причину вашої скарги
|
