Пройшлися маками косою,
Тож і з нікчемною травою,
Червоні голови зносили,
Отак красу і покосили.
І пелюстки, як каплі крові,
Червоні, білі і прозорі,
Злітали вгору, щоб упасти,
Й навіки до землі припасти ...
Все було тихо і без крику,
Зробили справу ту “велику” .
Тай навести в садку порядки,
Щоб були рівні й чисті грядки.
Тут вчора полум'ям пашіло,
І око тішилось, раділо,
Як вітер килим з квіт колишить,
Хто знав, що завтра все це знищать.
Отак, цю правду ніде діти,
Не завжди є чомусь радіти.
В цім світі вічного немає,
Краса і та кудись зникає.
В. Небайдужий.
Червень 2023 р.
