Сторічний дуб питав: чому не я?
Тягнув до молодого клена віти.
А той лежав - обвуглене гілля,
Страшенний біль примусило терпіти
Чому на себе ти прийняв удар,
Ворожого триклятого снаряду?!
І як нести тепер такий тягар…
Ти не картайся. - янгол дав пораду.
Поглянь вцілів маленький паросток,
У самого кленового коріння.
Прикрий його від вихрів і пасток,
Та розкажи з чийого він насіння.
Що його батько мужньо захистив
Дитинство, старість та тендітну гілку,
Сніги, веселки, сотні тисяч злив
Зустріне хай, даруючи сопілку,
Він світу розповість про ці бої,
Про цю війну, що на поталу звіру
Не віддали моря, степи, гаї.
І не відчуєш докорів сокиру.
Сторічний дуб промовив: буду я, -
Під листом від вогню сховав стебельце,-
Тепер твоя опора та сімʼя.
У дуба нині клена бʼється серце…
Дуже влучні асоціації такі. Точно ви відзначили, що підтримка в найважчі моменти є одним з визначальних факторів життя.
Вишукано! 
