Моє село ... Та що ж тобі сказати?
-Люблю тебе... живу тобою я!
Моє коріння тут , і батько й мати,
І гріє щедро батьківська земля.
У травах в'ється рідная стежина,.
По ній спішу додому залюбки.
В саду видніє затишна хатина,
В якій дитинства гомонять роки.
Моя бабуся - пташечка сивенька
Мене привітно зустрічала край воріт.
Казала ніжно , що я "квіточка маленька",
Й співали пташки... І радів весь світ!
І мальви пишно квітли коло хати,
Родила дичка чорні ягідки.
Збирала в полі маки і блавати
Й сплітала пишні, запашні вінки.
І легкий вітер розвівав волосся,
І сонце пригрівало у чоло.
Шуміло тихо золоте колосся...
Так любо , мило , затишно було!
Цей теплий спогад гріє мою душу,
У моїм серці , наче птах співа!
Люблю село... І в цім признатись мушу...
Спішу туди , допоки ще жива!
Чудово про рідне село,знайомі стежки й про родину.
Моє ж селище далеко Козача -Лопань- її знову цієї ночі бомбили.Поки живі пройтися б по рідних стежках. Але невдача,війна - біда,страх,щемить під серцем,болить душа...
Дякую! Нагадали й про мої рідні стежки.Тримаймося! Удачі Вам і натхнення!