Він дивився їм прямо в очі —
В ті обличчя без балаклав
І він знав, що вони всі хочуть —
Щоб навколішках їх благав.
За штани щоб хапавсь руками
І пощади отак просив:
Бо він ще молодий роками;
Бо так мало на світі жив!
Бо чекають ще світлі ранки
І кохана чекає теж —
Виглядає — стоїть на ганку:
Де ж він там у диму пожеж?
Можна думкою лиш зігріти:
Він же б’ється, хоч сам не лев!
Посхилялись в журбі і віти
Не зелених іще дерев.
А у нього ті очі сині,
Як волошки у зіллі трав:
Тільки «Слава, лиш, Україні!»
Він у голос їм так сказав.
Й пролунала стрільба кривава,
Мов для пекла чортячий звіт!
Та навіки — «Герою Слава!»
Повторив за ним цілий світ.
Героям Слава у віках!
