Дітки з щирими очима стояли на порозі,
Виглядали свого татка, що йшов по дорозі.
От вони йому зраділи, почали стрибати,
Обнімати, цілувати, далі не пускати.
-Ой, дивись, татусь, я вмію, немов птах літати,
- А я вмію наче коник, високо стрибати.
Так вони один за одним татові хвалились,
А його щасливі очі на мить зажурились.
Він підняв обох на руки, пригорнув до себе,
Показав де сходить сонце, показав на небо.
Їм сказав: - Лиш тут, ви хлопці, знайдете свободу,
Це, рідненькі, Батьківщина козацького роду.
Це великий край наш, хлопці, Славна Україна,
За яку козацьке військо не згибало спину.
Ви шануйте її милу, як мати рідненьку,
Бережіть від всього злого, як доньку маленьку.
Щоб не було в неї більше ворогів куражних,
Душогубів і злодіїв, брехунів продажних.
А була лише квітуча нація героїв,
Що живе заради миру, злагоди, покою.
ID:
976727
ТИП: Поезія СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний ВИД ТВОРУ: Вірш ТЕМАТИКА: Філософська лірика дата надходження: 12.03.2023 01:42:52
© дата внесення змiн: 22.03.2023 22:47:15
автор: jogasan
Вкажіть причину вашої скарги
|