Найперший ворог - то є наша гордість,
Але сміливість, то не є хоробрість.
Свою провину я вже випила до дна,
Я люблю так його і вже набулася одна.
Найтяжче, кажуть, то судить себе самого,
Проте сьогодні правда й чесність - то гран-прі основи.
Дешева кава, і битому телефону - чотири роки,
У когось наверху почуття гумору нівроку,
Під ногами кришиться лід, але це мої кроки,
Все сталося не так, як говорили ті пророки.
Мій план має літеру "Еф" і його обличчя,
І до консенсусу прийшли всі протиріччя,
Всі мрії й розрахунки полетіли шкереберть,
І де початок, й де кінець, не знаю я тепер.
Я більше не ускладнюю життя,
Але загострені до болю відчуття...
В руці рюкзак, і кеди без шнурівки,
В заляпане вікно метро дивлюся на автівки,
Летить життя, але його тепер не помічаю,
Із кожним новим днем все більш себе втрачаю,
Зима так тяжка, не видно сонця зовсім,
Між мною й щастям - цілий космос,
Нічого не лишилося із попереднього життя,
Лише єдина мрія, - та, де він і я.
А в відображенні схилилася до мене
Приречена, одна в метро, неначе так і треба,
Оливкове трико і куртка камуфляжна, -
Якщо загине він, я поряд ляжу.
Він розвернувся і пішов, три довгих роки тому,
А я - немов сьогодні знову біля його дому,
А майже через місяць - тридцять років,
Й здається, ця відмінниця забула всі уроки.
Не так я думала моє життя складеться,
Але, мабуть, себе прийняти, зрештою, прийдеться...
Між мною й братом півтори тисячі миль,
Легені знову хочуть хлібзаводів пил,
Дідусь помер у перший день цієї клятої війни,
А Перемоги ще чекати до весни.
Мої вірші читають всі, окрім моєї мами,
І покажіть мені когось, хто більш ніж я є королевой драми.
Найкращий друг мене лишив на поталу депресії,
А скільки бачила в житті агресії!
Начальник охорони не схотіла йти на каву,
Хто хоче помінятися зі мною - просимо ласкаво!
Пройшло три роки після грандіозного провалу,
Коли вона з даху скотилась до підвалу.
Думки - в "Фікбуці" і віршах в блокнотах,
І вона не пробачила себе, малу наївну ідіотку!
Мала - складна, всі - родом із дитинства,
І більш все ненавидить презирство.
Не "Королева ночі", - королева драми,
Та не повренься язик сказать: "Вона - погана".
А хочеться писати, наче Чацька,
Та речення виходять чудернацькі.
Колись в цей час чекали Буковель та Львів,
А зараз - ні ідей, ні мрій, ні дій.
В обличчя плюй, що хочеш говори,
Але я залишаюсь в Києві під час війни.
Я - не герой, і втомлене лице,
І ще сьогодні - наче пишу олівцем.
Мала наївна, забагато щирості,
І, мабуть, шкодять їй самій ці прояви сміливості.
До світла тягнеться, але засмокчує безодня,
Й чому вона завжди така самотня?
І все, як треба, в неї лише в снах,
Але якщо про себе в трьох словах:
Помилка, жаль і вірність,
Любов - найбільша цінність.
Я запізнилась десь на років двадцять-тридцять,
І тягне так до себе неба оповитість.
А говорити завжди легше, ніж робити,
Й чи може хтось когось судити?
Якби сьогодні мій скінчився час,
Я рада, що колись пізнала нас,
Так мало було всього, але думка зігріває:
Я у житті кохала лише раз, та він, хоча би про це знає,
І невідомо, де беруться сльози знову,
А ще римовані рядки лягають долу,
А вирок винесли, він зразу набрав чинності:
Моя провина в тім, що різні цінності,
Не вірю зараз, але колись я мала крила,
І стратили мене за те, що я любила...
27.01.23 р., м. Київ
ID:
972079
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Любовна та інтимна лірика
дата надходження: 27.01.2023 08:42:32
© дата внесення змiн: 27.01.2023 08:42:32
автор: Маргарита Мельничук
Вкажіть причину вашої скарги
|
