Іра босоніж покрокувала квартирою, ступаючи на самі носочки, так ніби хотіла розтанути в темряві. Заглянула у всі кути, спинилась біля кожного отвору дверей, поправила штори на вікнах. Збоку виникало враження, що жінка хвилюється, проте внутрішнє її спокійне, вона знає добре свою справу. Єдине, що потрібно зібрати себе до купи, особливо після наповненого буденними турботами дня.
Нарешті підійшла до улюбленого м'якого стільця в залі. Поруч на столі запалила свічку, щось про себе прошепотіла і зручно вмостилась. Рівна пряма спина, їй врівень голова, руки розслаблено лежать на стегнах. Глибокий вдих і видих, повторила цей процес декілька раз. В пам'яті звично появився образ мобільного телефона, чи бува не забула його вимкнути. У відповідь легкий кивок голови. Ба більше, на цей раз, домофон на безшумному. Нічого не завадить справі. І лише монотонно в сусідній кімнаті відбиває механічний годинник. З ним, навіть, краще, він гіпнотично діє на свідомість.
Зліва палахкотіла оранжевим свічка. Жінка сконцентрувала на її слабкому відтінку увагу, прямісінько на межі де вона розсіювалась в темряві. Закрила повіки. Ковтнула слину і разом з нею провалилася вниз, втратила відчуття опори під ногами. Слабкі відголоси оранжевого кольору розгорілися з неймовірною силою і за мить вже щільним колом здіймався вогонь, висотою півтора - метри. Поза ним теж темрява, хіба що на цей раз виднілися зелені крони дерев.
Іра зосередила увагу на чоловікові, котрий спиною сидів до неї на стільці. Він був нерухомий та не чуйний до зовнішнього. Поряд нього по обидві боки лежали на животі два вовка, в міру худощавих, розміром по пояс. Вони слугували чоловікові захистом. Захистом з довгими, гострими іклами. Жінку не злякала присутність сіроманців, адже вони добре її знали і єдину підпускали так близько. Зробила крок і владно промовила: "Ви вільні". Вовки з недовірою піднялися на чотири лапи і розступилися в боки, не зводячи погляду з жінки. Та не почувши більше нічого, стрибнули в полум'я та зникли в ньому.
Іра ще ступила крок і наблизилась впритул до чоловіка. Поклала пальці йому на плечі, від чого він легко стрепенувся і затремтів. Напевне, його вразив незвичний холод. Жінка нахилилася через праве плече чоловіка і схопилась за обручку на безіменному пальці. Із зусиллям, але обручка піддалась і безшумно впала на землю, навздогін їй пролунали слова: "Це символ нашої єдності". Опісля спинилась на зап'ясті, де був золотий розкішний браслет. Декілька секунд і розстебнула його, так само випустивши на землю: "Це твій успіх в справах, бізнесі, достаток і вдача". Опісля випрямилась і вже на шиї розстебнула ланцюжок. Звично скинула прикрасу на землю та промовила: "Це твоє натхнення, віра в себе, твоє світле майбутнє".
Коли Іра зняла з чоловіка все що надумала, то декілька секунд постоявши, не втрималася і приклала холодну долоню до його серця. Він застогнав, відкинув назад голову, мов би благаючи спинитися, намагаючись поглянути на жінку своїми закритими очима. Холодна напориста течія вливалася прямісінько в серцевий м'яз і він в безумному темпі розносив всю глибину розпачу, болю, зневіри по тілу, в'їдаючись в почуття, думки, в цілому в особистість.
Забравши руку з серця, Іра чітко і голосно промовила: "Забирайся геть з цього вогняного кола, на всі чотири сторони світу. Не переступити тобі назад через межу та не наблизитись до неї. Геть!"
Іра повільно приходила в себе на стільці, поволі повертаючись в темну кімнату, слабко освітлену полум'ям свічки. Коротке, поверхневе дихання стало глибшим. Тіло прокидалося і просило фізичної активності, хоча б потягнутися. Руки самі випрямилися до верху. Відкрила очі, свічка прогоріла на половину. Жінка посиділа до хвилини, піднялася, ввімкнула світло. Поглянула в мобільний, через тридцять хвилин в неї зустріч, потрібно поспішати. Відсунула в шафі шухлядку і одягнула білизну, колготи, на напоготові вже лежала спідниця та біла блузка.
***
Іра впевненою, граційною ходою, минала столики в ресторані. Вона спізнилася всього на всього на дві хвилини, що записала собі в здобуток. Адже їй по швидше хотілося завершити всю цю осточортілу ситуацію і нарешті без оглядки піти далі своєю дорогою.
Підійшла до столика в самому центрі зали, за ним сидів вже колишній її чоловік:
- Толік, я тут.
Чоловік, що сидів опустивши голову та плечі, виглядаючи щось під собою на підлозі, рвучко підняв погляд, схопився і хотів відсунути стілець з-за столу, про те отримав відмову. Чого найменше хотілося зараз Ірі, так це формальностей.
Підійшов офіціант, поклав перед жінкою меню. Іра довго не думаючи, відкрила сторінку каталогу напоїв, тицьнула пальцем на найдорожче червоне вино і цим обмежилась. Офіціант записав та завірив що замовлення скоро буде виконано.
- Іра ти ж не п'єш. - Чоловік здивовано вимовив.
- А мені запах до вподоби. - Коротко відрізала жінка.
Вона поглянула на свого минулого обранця, відмітивши як той постарішав на 5 - 10 років за короткий період часу. І хоча він досі був одягнутий в дорогий костюм, на його руці красувалися золоті часи, в кишені лежала чимала сума грошей, проте майже фізично видно як тіло покидають життєві сили. Він чахне на очах, його тьмяні, налякані зіниці тому підтвердження. А пишну одіж час швидко змиє дощем. Скільки таких оступилось і завершило в алкогольній агонії, безумстві або ж швидкій, зовсім не випадковій, смерті. Але Іра зловила себе на думці, що їй не жаль Анатолія, він зрадив і єдине чого прагнула - швидше порвати всякий зв'язок, залишивши цю людину безповоротно в минулому. І тепер осталась дещиця - підписати один документ.
- Я приїхала, так де твій лист.
Толік прикусив губу, знітився, видно було що почуває себе не в своїй тарілці.
- Іра, почекай..
- Де лист.. - Миттю обірвала його, не давши розвинути думку.
Анатолій знав характер жінки і розумів, що марно намагатися зачепити питання відносин між ними. Потягнувся в кишеню, дістав папірець складений в чотири та поклав на середину столу. Іра взяла з сумочки ручку, розгорнула папір та розмашистим рухом поставила підпис. Опісля, дістала гроші і залишила плату за вино, разом з чайовими. Піднялася та востаннє поглянула у вічі Анатолію. Хоч важко йому було, але він не опустив погляд.
- Все твоє багатство як бачиш лишилося з тобою. Нічого бажати на останок не буду. Йди своїм шляхом.
Розвернулася і вільною ходою попрямувала на вихід.
ID:
969080
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 23.12.2022 17:44:07
© дата внесення змiн: 23.12.2022 21:22:01
автор: Сильчук Назар
Вкажіть причину вашої скарги
|
