Сприймаємо світ цей таким, як він є:
Частіше нудний, байдужий,
Та друзів ми і ворогів впізнаєм,
Які нас безжально душать.
Трясе Україну удень і вночі,
Палають міста і села…
Ворожої техніки, мов саранчі.
Тож очі в нас невеселі.
І з неба, і з моря ракети летять,
Де дрони, там смерть гуляє…
«Невже не вартує нічого життя?» –
Знов очі сум застеляє.
І бризкає слиною з бункера «дід»:
Союз хоче відродити –
Чужих земель і народів крадій…
Але нас не підкорити.
Й не буде прощення російським катам,
Ні дітям їх, ані внукам,
Ніякі молитви, ані каяття
Не зменшать пекельні муки.
17.10.2022.
Ганна Верес Демиденко.