Що там у Тебе, Господи, сонце чомусь вкрилось кометним пилом,
А зверху сніг посипався, бачиш, на контур долоні ліг
під неправильним нахилом,
На терасу розлив свої інтонації холоду,
наче обриси перемоги,
Лясни його, Господи, теплом, лясни,
щоб розтопити усі тривоги.
Що там у Тебе, Господи, загорнутись би в Твої обійми,
вигорнути сум,
Що солоним крекером прилипає
до трахеї в гортані,
як часом кістка
І виснажує так, аж дихати нічим;
бо Тобі дозволено наповняти світлом
Кожен силует людський, намагнічуючи серце сміхом.
А коли розтривожений, злий на на нас
витинаєш із хмарів злість,
Грозами, скалками розсипаєш, аби заповнити
мірою сліз,
Аби втихомирити кожне нутро,
що повне грубості і меланхолії, -
Лясни його теплом, лясни,
хай холод викотиться
із колії,
По швидше, будь ласка,
з життєвої колії.
