Він будував для себе тихий рай –
Не рік, не два, а три десятки років,
Душею закохався у той край,
Де пуповина й слід найперших кроків.
Той рай таки господар збудував,
Аби ним до нестями насититись,
Дожити вік свій він у нім збиравсь,
Сімейним щастям, ніби трунком, впитись.
Але над цим Нечистий посміявсь,
Поруйнувавши плани, крила мрії,
На щасті на людському розписавсь,
А це вчорашній «брат» ой, як уміє.
Там, де новий будинок височів
І милував щораз небесне око,
Якраз в число тринадцяте, вночі,
Забрав москаль і їхній дім, і спокій,
Залишивши обом лише життя
І їх літа, що південь перетнули,
Цей двір квітучий став тепер сміттям,
Та білі ангели цю пару не забули:
На поміч їм покликали людей,
Аби ті помогли прибрать завали,
І мозок знов думки нові пряде:
Аби, лишень життя не обірвалось!
Іще смертями тішиться війна,
Ракети блискавицями лютують,
Та навіть це народ наш не спиня –
Він рай новий для себе побудує!
14.08.2022.
Ганна Верес Демиденко
Ті, що нічого собі за все життя не пристарались, так і не зрозуміють, які кішки шкребуть на душі. Та в очах уже поблискує бажання зробити ще краще! Бо ми такі!