|
В країні дикій, десь на сході,
Між гір, річок і між рівнин
Жив Злопердін — дурне та й годі,
Країни мокші гідний син.
Вдавав себе, що справжній Одін -
Земель північних і морів.
Пройшло часів багато з тоді
Як на печі він дупу грів.
Однак як стали криво зорі
Не з тої лівої ноги
Розпочалося царство “молі” -
Украв костуʼр баби Яги...
Стара згубила — не ті очі
На тім болоті і згнила ...
До влади повно є охочих -
Підступна доля довела ...
Хатині злої баби ноги,
Курячі, гноєм лікував
І мріяв вилізти з барлогу -
Нашив чобіт і підкував.
Налигача на шию кинув,
Дві голови приторочив
Усе здавалось: слава богу
Ще й хрест на пузо причепив.
Картина майже вийшла маслом!
Чого іще втулити це?
Тепер він цар із власним царством
Промовить може він слівце.
Та не стача чогось для щастя:
Ніде й ніхто його не зве.
Чи то на пику вийшло трястя ...
Чи хата не туди везе?
Вже мав радіти б на Покрову -
У морду ботокс натовкли,
Але його гібридну мову
Ніяк не хочуть вчить “хохли”
Сусідів тих, що жили поруч -
Ні чорт, ні бог не наляка,
А дикий двоголовий покруч
Гребе *** копняка.
Що тільки бідний не робив -
І видавав себе за “брата” -
Тупоголовий Злопердін
Не може край той подолати.
Невже зірок така планида,
Таке терпіти й знов терпіти.
А що поробиш із сусідом,
Як стара бабця із коритом...
Аж раз зловив чарівну рибу -
Вона все зробить — скажи як -
Тепер нарешті він здолає
Тих непокірних забіяк.
Наслав на цілий світ він мору
Замовив підло, щоб вбивать,
Проте назавтра, як і вчора,
Неможе вільних подолать.
Свої дрижать і світ боїться,
А от сусіди — ті ніяк.
Усього рве, як вепр біситься:
Японська мати чи свояк!
Зварив він рибу з пересердя,
Костур на друзки поламав,
А шкіру старого ведмедя
Зубами всю пошматував.
Оце халепа! Хоч ти трісни...
Я цар, таки, чи вовчих хвіст?
Сусідам, звісно ж, ненависний
Всього порвало, святий прісний
Став Злопердін у повний зріст.
До всього світу ультиматум:
Та я є цар, а не вони!!!
Сусіди ж зразу його матом -
Цар враз наклав повні штани.
Тоді покликав відьмака:
Відьмуй, хоч що то, боже милий...
І плата — будь-яка така
Аби мене вони любили!!!
Щоб поважали і вклонились,
І визнали, що я є цар!
- Немає в світі тої сили -
Казав отвіт відьмак-мольфар.
Нема на цьому і на тому.
Хоч бийся, хоч “алярм” волай,
І ні багатому, ні злому,
Яких ти грошей не сувай.
Нема й у Бога над тим сили,
Нема її і в батька Бога -
Неможе стати хижий милим
До неї лиш одна дорога:
Ти маєш до землі вклонитись!
Тоді й вона цим відповість
І зрозуміти, примиритись:
Вона господар, а ти — гість.
Вона дала тобі життя,
Вона і Бог, вона і мати,
А ти, з болотного сміття,
Бажав щоб нею керувати?
Хробак сліпий, жадоби повен...
Тебе хтось буде поважати?
Дурне, пихате, безголове...
Невже назве своїм хто братом?
Що тут твоє: поля, річкИ?
Ти цар, раз виліз на горище?
Запамʼятай на всі віки:
Нема любові в світі вище!
Якщо не віриш — то і годі
І ти, і всі твої нащадки
Сидіть у затхлому болоті
А про любов не майте й гадки!
Сказав йому отак мольфар,
Як зорі повернулись задом,
Послав його у царство мар
Й перетворив в бридкого гада.
ID:
941164
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 25.02.2022 04:41:52
© дата внесення змiн: 15.04.2022 21:59:41
автор: Петро Кожум'яка (Ян Укович)
Вкажіть причину вашої скарги
|
