Як я іще дитям малим до школи
Ішов, долаючи свій перший страх,
Вслухаючись в чужі слова довкола,
У знак нещирості в отих чужих словах …
Як я уперше задивився в очі,
Кудись туди поринув, потонув,
Як вперше смак відчув німої ночі,
Завжди з тобою, моя рідна, був …
Стояв із друзями, долаючи вороже,
Стискаючи усе, що мав, в кулак,
Минаючи порожні душі й очі,
Цвів десь в душі твій сумовито мак …
Як били дзвони в Києві так гучно,
Що світ відчув, що Київ вже не спав,
Собі шукав, де боронитись зручно,
Щоб не було позбавлено нас прав ….
Ти тут стояла, ніжна і велична,
Моя Вкраїно, із думок, із мрій,
Ти - небуденна, ти - непересічна,
Тебе не здути наче суховій …
Хтось там на тебе знову задивився,
Облізлим чоботом заліз на твій поріг,
Та мій народ ще вчора пробудився,
У нього Сонце й Небо – оберіг!