На краю малої галявини, на рихлому пеньку, сидів дідусь. Тримаючи поперед себе палицю, він зверху накрив її долонями і примостив лоба,така собі точка опори, щоб подрімати. Спав чи ні, невідомо, але тільки но сонце почало поступатись ночі і тіні навколишнього лісу заполонили відкриту місцину, з-за дерев вийшло троє чоловіків, з рушницями та імпровізованою тачкою на мотузці. На дошці із колесиками, вони тягнули впольовану здобич, а саме вовка. Голосно між собою перемовлялись, жартували та були в піднесеному стані духу.
Дідусь на шум підняв, струсонув голову, примружив очі на гостей і щось нерозбірливо про себе сказав. Чоловіки, не очікували когось стріти на своєму шляху, тому на їх обличчях відобразились подив і, навіть, переляк.
- Хех, діду налякав. - Нервово посміхнувсь та переклав рушницю з однієї руки в іншу високий пузань. - Ти як тут опинився? Бува заблукав? До ближчого села, не менше двох - ста кілометрів.
Дідусь посміхнувсь у відповідь.
- Та я між селами все життя скільки себе пам'ятаю ходжу, та й потрапити в них не можу. - Хрипло зареготав.
Приятелі з непорозумінням переглянулись, та що бува відповісти, можливо сивочолий поїхав головою. Але, кожному з них було не по собі. Скільки вони їздили у відпуск в цю місцину на полювання, ніхто із людей їм не траплявся, та це ще гаразд, містичним чином, від однієї присутності цього старигана мурашки табуном бігали по спині. І хоча він на вигляд був далеко не в розквіті сил, низький, худорлявий, проте випромінював небезпеку однією своєю присутністю. Вони не перемовлялись, але кожному хотілось пошвидше оминути цю галявину, нічого не допитуючись в стріченого.
Дідусь побачивши, що мисливці проковтнули язики та й намагаються швидше минути його, вирішив на останок поцікавитись.
- А то що у вас за здобич така?
На цей раз відповів один із двох, що тягнули тачку: худий і в очках.
- Вовка взяли. На шкуру буде.
- Так вовка чи вовчицю? - Не вгавав старий, на цей раз без тіні посмішки.
- Хоть років багато, а погляд в тебе гострий. - Відповів третій, наймолодший з компанії, якому заледве минуло тридцять на вигляд.
- А вовченят, то ви тепер будете годувати? - питання вже прозвучало в спину чоловікам.
Не обертаючись наймолодший кинув:
- Яких вовченят...
За пів - хвилини чоловіки, пришвидшивши крок зникли за стовбурами, залишивши дідуся знову самотньо сидіти серед галявини. Він лише мовчки дививсь їм в спини, в погляді не приховуючи докору.
Ще посидів так старий трохи, опісля, дістав з торби їдла, перекусив, потягнувся і неспішним кроком, щось мугикаючи про себе пішов в ліс, випавши з виду серед стовбурів і чагарників.
Минула четвертина доби, була пізня зоряна ніч, вітерець легко куйовдив високі крона дерев. Ліс буяв своїм життям. Десь далеко ухкала сова, їй в такт хрипло озивався невідомий звір. Ось і дідусь повернувсь на галявину, в руках тримаючи оберемок хмизу. Розклав та майстерно запалив полум'я за допомогою каміння. Дав йому розгорітись на повну, зручно вмостивсь і почав співати пісень, на старій, здавалось забутій мові. Його тіло робило короткі коливання, то вперід, то назад, пальці на руках посіпувались. Швидко та легко він увійшов в транс.
Перед ним на метр здіймалось полум'я, а з - за полум'ям на галявині обрядові танці здійснювало дивне плем'я, вдягнуте в шкури різних тварин: ведмедя, вовка, лисиці, лося, кабана та інших. Їх тіла були обмазані в червону і чорну суміш, на головах роги або скальпи вибраних тварин. Кожен здійснював свій індивідуальний танець і видавав звуки ті які притаманні тотему в дикій природі. Дідусь спочатку ні на кому не зосереджувався, а навпаки розконцентрувавши погляд, переживав обряд в цілому, потрохи поглинаючи світовідчуття і характер кожної тварини. Але так тривало не довго, чоловік у вовчій шкурі, почав виходити на перший план, наблизившись по той бік. Його рик і виття стали гучніші за інші звуки, а гострий погляд з під - лоба притягував всю увагу. Відчувалось як між двома створюється міцний канат зв'язку, вони поєднуються на тонкому, не видимому оку рівні. За секунди чоловік по той бік втратив людську подобу, все більше стаючи схожим на гігантського сірого вовка, доки на відстані стрибка, не став його цілісним образом. Вовк крутнувся навколо своєї осі і путужно відштовхнувшись від землі стрибнув прямо на дідуся, крізь оранжево - червоні язики полум'я. Мить і дідусь відчув великий об'ємний біль в грудній клітці, що блискавично змінивсь на хижі почуття. Його увагу розвернуло на 180 градусів, він нісся через галявину в темні хащі лісу. Внутрішня лють і ненависть натягнулись тятивою до межі.
Шлях вовка - перевертня лежав до самотньої мисливської хатинки. Подолати потрібно було близько два з половиною кілометри. По часу і хвилини не займе. Навколо стовбури зливались в суцільну стіну. Здоровене, м'язисте тіло легко і природньо обходило любу перепону, не втрачаючи ні швидкості, ні твариної грації. З різних усюд доносилось виття вовків, які на підсвідомому рівні відчували рідкісний прихід свого родича. Багато хто з вовків тримав курс до його траєкторії руху, відчуваючи сильний магнетизм.
Ось і хатина, перевертень не збавляючи темпу влетів у освітлене вікно, легко винісши раму, мов би яку картонну коробку. Під ним розлетівсь вщент стіл, що стояв біля самісінького підвіконня. Звір що духу заричав, розвівши здоровенні лапи в сторони, виставивши вперід могутню, волохату грудну клітку і задерши голову, розкривши та показавши десятисантиметрові ікла. Один з мисливців не спав, він звалився зі стільця на бік і дививсь поперед себе в стіну, від бойового кличу чоловіка паралізувало. Його звір першого пошматував лапами, опісля двох на ліжку, одному майже повністю перегризши горло. Дика звіряча лють не знайшла жодного опору, усе навколо було в крові, впереміш з розтрощеними меблями. Після вдіяного перевертень тихо вистрибнув через проломане вікно назад, і на чотирьох загубивсь серед стовбурів нічного лісу.
ID:
933554
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 11.12.2021 12:18:24
© дата внесення змiн: 11.12.2021 17:58:47
автор: Сильчук Назар
Вкажіть причину вашої скарги
|
