Неначе розпухле тісто,
Сповзли відчуття на аркуш.
Печеться вірша хлібина -
Пахкий повнотілий м'якуш,
І рими хрустка шкоринка
Тріщить, розіпнута паром.
Глибокі її шпарини
В лице видихають жаром.
Відкраєш гарячу скибку,
Сипнеш розділові знаки,
І дрібку простої солі -
Це буде замісто крапки.
Подобається, що подекуди нехтуєте римою, це як випічка не по рецепту, а по інтуїції, на око, чи то пак на слух. Гарно
vero.ronica відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
В житті ніколи не користуюсь рецептами, а якщо щось і знаходжу, рідко дотримуюсь вказівок. Тому не все завжди вдається
Але ніколи не знаєш, що вийде наступного разу.
Дякую вам, Рувано! Розумію, що то не зовсім канонічно, але нехай буде трохи несерйозності у творчості.
А мені сіль - як три крапки) Така собі, незакінченість...
vero.ronica відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Мені подобається такий погляд
Та й загалом, щоб жити, треба за одною хлібиною пекти наступну, за одним віршем писати інший, і так до останнього подиху, чи й довше, якщо пофантазувати та навчити штучний інтелект своєму стилю письма )
Дякую